Санаторій у Пуркерсдорфі був побудований у 1904–1905 роках архітектором Йозефом Гофманом, учнем Отто Вагнера. Проєкт став одним із перших кроків до формування сучасної австрійської архітектури. Замовлена промисловцем Віктором Цукеркандлем, будівля вважається ключовою роботою кубістсько-геометричної фази віденського модернізму, що вирізняється чітким плануванням і структурною простотою.
Цукеркандль, керуючий директор Сілезького металургійного заводу в Гливицях, придбав ділянку під Віднем у 1903 році як «мінеральний курорт з лікувальним парком», що включав термальні джерела. Санаторій пропонував мінеральні ванни, лікувальний масаж та фізіотерапію. Його тихі, світлі та просторі приміщення — що характеризувалися мінімальним оздобленням — були розроблені для сприяння одужанню від тогочасних сучасних недуг, зокрема нервових розладів та істерії.
Оригінальні меблі для санаторію були виготовлені майстернями «Вінер Веркштетте», до яких Гофманн мав безпосереднє відношення. У 1926 році, всупереч бажанням Гофманна, архітектор Леопольд Бауер добудував додатковий поверх, порушивши початкову художню концепцію. Після смерті Віктора Цукеркандля у 1927 році санаторій перейшов до його родичів. Бізнес продовжував функціонувати зі змінним успіхом; однак після аншлюсу в 1938 році родина втратила власність внаслідок процесу аризації. Під час Другої світової війни будівля використовувалася як військовий госпіталь, а в 1945 році її реквізували радянські окупаційні війська.
Дизайн
Архітектура санаторію ґрунтувалася на чіткому функціональному поділі, що відповідав трьом основним зонам:
• фізіотерапія;
• приміщення для відпочинку та соціальної взаємодії;
• спальні приміщення.
Кожен поверх будівлі мав симетричне планування, організоване навколо центрального коридору. Гофман прагнув раціональної просторової організації, що дозволяла мешканцям легко орієнтуватися та комфортно переміщатися між зонами для лікування, відпочинку та харчування. Простота планування була підкреслена скляними перегородками вздовж коридорів, створюючи відчуття відкритості та прозорості. Окрім лікувальних кабінетів, санаторій включав читальні зали, кімнату для карткових ігор, кімнату для настільного тенісу та більярдну.
Гофман свідомо уникав історичних чи архітектурних алюзій, які могли б пов'язати будівлю з традиційними стилями. На момент будівництва вона не мала прецедентів. Мистецтвознавець Людвіг Гевесі зазначив, що гармонійний екстер'єр був позбавлений колон, фронтонів чи орнаментального оздоблення. Орнаментація обмежувалася стриманими смугами синьо-білої плитки навколо вікон, тоді як традиційний скатний дах був замінений на плоский. Конструкція була збудована із залізобетону — винятково інноваційного рішення на той час.
Будівля має форму білого прямокутного об'єму з чітко вираженими входами, утворюючи кубічну композицію фасаду. Ритмічне розташування вікон підкреслює стриманість та збалансовані пропорції. Геометричний мотив послідовно простежується в усьому, від фасаду до інтер'єру. Санаторій Пуркерсдорф вважається першою громадською будівлею, збудованою із залізобетону. Простота його архітектурної мови, у поєднанні з технічними інноваціями, створила новий спосіб вираження, особливо помітний у дизайні сходів та обіднього залу.
Матеріали та дизайн інтер'єру
Геометричний принцип проєкту знайшов своє продовження в дизайні інтер'єру — у формах меблів, орнаменті підлогової плитки, розташуванні балок та білих кубічних кріслах з подушками. Стандартизація та повторення форм створили гармонійне середовище, вільне від візуального перевантаження. Висота дзеркал, а також дизайн освітлення, сходів та меблів були ретельно продумані для забезпечення комфорту пацієнтів. Декоративні елементи використовувалися стримано; як екстер'єр, так і інтер'єр характеризуються стриманістю та функціональною логікою. Гофман прагнув гігієнічної чистоти та архітектурної стриманості, відповідно до духу модернізму, створюючи таким чином простір, де мистецтво, комфорт та зцілення поєднувалися.
Sitzmaschine
Одним із найвідоміших елементів інтер’єру санаторію Пуркерсдорф є крісло Sitzmaschine , розроблене Йозефом Гофманом у 1905 році спеціально для цього проєкту. Його назва буквально перекладається з німецької як «машина для сидіння», що повністю відображає його концепцію — поєднання функціональності, раціональності та геометричної чіткості форми. Крісло було створено в рамках Wiener Werkstätte (Віденських майстерень), об’єднання художників і дизайнерів, заснованого Гофманом і Коломаном Мозером у 1903 році. Sitzmaschine стало одним із найяскравіших прикладів нової модерністської естетики, яка відкинула надмірну орнаментацію історичних стилів на користь простоти, логіки та конструктивної чесності. Конструкція крісла виконана з букового дерева, з елементами, що підкреслюють його механічну функціональність. Бічні панелі утворюють чіткі прямокутні обриси, тоді як підлокітники закінчуються круглими формами, крізь які проходять дерев’яні стрижні, що дозволяють регулювати спинку. Таким чином, Sitzmaschine поєднує в собі машиноподібні риси, залишаючись елегантним і пропорційним предметом інтер’єру.
Оббивка сидіння та спинки виконувалася з тканини або шкіри, часто однотонних або смугастих візерунків, що гармоніювали з іншими елементами інтер’єру санаторію. Форма крісла підпорядкована геометрії всього проєкту: вона базується на кубічних і прямокутних модулях, перегукуючись із візуальними мотивами архітектури.
Філософія цього об’єкта відображає центральну ідею Гофмана про тотальний дизайн (Gesamtkunstwerk), в якому архітектура, меблі, повсякденні предмети та декоративні деталі разом створюють єдиний естетичний простір. Sitzmaschine — це не просто функціональний об’єкт, а маніфест нової епохи — переходу від декоративного модерну до раціоналістичного дизайну ХХ століття.
З часом крісло стало іконою раннього модернізму. Його серійно виробляли Wiener Werkstätte, а пізніше фабрика J. & J. Kohn, що зробило його доступним за межами санаторію. Сьогодні оригінальні зразки Sitzmaschine зберігаються в музеях Відня, Нью-Йорка та Лондона і вважаються знаковими творами дизайну початку ХХ століття.
SCHEBENTWOOD разом із Фондом Юрія Сташківа організували цю подію, щоб поділитися поглядами та дослідити мистецтво через об’єкти — їхнє значення та вплив на те, як ми формуємо та сприймаємо світ навколо нас. SCHEBENTWOOD — це компанія, що працює з об’єктами Віденської сецесії та модернізму, формуючи приватні колекції та надаючи послуги з художньої реставрації та консультації щодо об’єктів цього періоду. Фонд Юрія Сташківа — це мережа мистецьких та соціальних платформ, присвячених створенню, просуванню та збереженню мистецтва.
Виставка проходить за адресою: с. Зимна Вода, вул. Яворівська, 48, ПРОСТІР, Бокс № 6. Вона відкрита щовихідних з 13 грудня по 25 січня. Години роботи: 12:00–18:00.
РЕЄСТРАЦІЯ
